Про білінгвальну освіту

Головними цінностями білінгвального навчального закладу є: цілісна, унікальна людська особистість учня та його індивідуальний розвиток як цільовий орієнтир; становлення творчої, успішної, інноваційної особистості на основі забезпечення можливостей самовизначення і саморозвитку її; cпівавторство учителя й учня в побудові освітнього процесу, що забезпечує обмін досвідом, цінностями; усі види особистісного розвитку учнів.

Майбутнє, як і сучасне суспільство, потребує особистостей, які могли б збагатити інтелектуальний та духовний потенціал країни, інтегруватися в європейський простір. Дана проектна робота допоможе знайти шляхи реалізації даних проблем.

Oстаннім часом усе частіше й частіше говорять про білінгвальну освіту. Така освіта має на увазі активну практику навчання відразу двома мовами, застосовується, найбільш активно, наприклад, у навчальних закладах країн, де в суспільстві «царюють» кілька мов.

Крім того білінгвальні програми все частіше супроводжують школи, коледжі й вузи, де приділяється величезна увага вивченню іноземної мови, і де ставиться завдання створення умов для максимального занурення в міжкультурне мовне середовище. Втім, білінгвістичне навчання в цей час можна зустріти вже й у дошкільних дитячих закладах (школах раннього розвитку, дитячих садках). Величезним внеском у популярність розвитку білінгвістичного навчання на ранньому етапі став, наприклад, всесвітньо відомий проект "LIGHT", що активно підтримується такими країнами, як Німеччина, Франція, Австрія, Фінляндія. Вважається, що білінгвалье навчання, «подане» у ранньому віці, найефективніше. Адже діти більш відкриті новому. У них ще немає всіляких бар'єрів-стереотипів.

Однак, у білінгвальному навчанні є й прихильники, і супротивники. Адже дійсно можна знайти як плюси, так і мінуси.

Плюси:

·        білінгвістична освіта дозволяє учню або студенту комфортно почувати себе в багатомовному світі;

·        навчання, побудоване за даним принципом – це можливість отримувати освіту однією зі світових мов, не втрачаючи зв'язку з етнічною мовною приналежністю (цей момент можна спостерігати, наприклад у тому випадку, якщо студент їде вчитися за кордон, крім того, цей приклад досить характерний для навчання емігрантів);

·        білінгвістичне навчання розширює «межі» мислення, учить мистецтву аналізу;

·        білінгвістичні програми дозволяють людині не боятися бар'єру нерозуміння іноземної мови й сприяють більшій адаптації учнів і студентів до вивчення інших мов, розбудовують культуру мовлення, розширюють лексику мови;

·        навчання відразу кількома мовами сприяє розвитку комунікативних навичок, пам'яті, робить учня або студента більш мобільним, толерантним, гнучким і розкріпаченим, а значить, і більш пристосованим до труднощів у багатогранному й непростому світі.

Мінуси:

·        іноді під видом мовної інтеграції, люди, що навчаються за програмами білінгвального навчання, фактично можуть зазнати асиміляції, втратити зв'язок з рідною культурою. З одного боку, з'являється якийсь космополітизм, а іншого боку знання мови розсіюється;

·        на жаль, щоб білінгвальні програми дійсно працювали коректно, важлива не тільки х наявність, але й професіоналізм викладання, щоб про учня, не говорили : «Так він же доладно не те що іноземної, але й рідної мови не знає!»

Таким чином, безумовно, плюсів у білінгвальному навчанні набагато більше ніж мінусів. Таким чином, до білінгвального навчання потрібно ставитися дуже обдумано, делікатно й, головне, професійно. Дилетантство тут не прийнятне!

Сьогодні, коли на хвилі соціального відновлення, прагнення до відкритого суспільства й інтеграції у світовий і європейський культурно-освітній простір з'явився досвід білінгвального навчання в нових умовах, створюються наукові й методичні центри з даної теми, виникає природна зацікавленість світовим досвідом білінгвізму, що акумулює різноманітні форми організації білінгвального навчання й полікультурного виховання, які відображають національно-культурні особливості країни й регіону.          Соціально-політичне значення білінгвального навчання підсилюється геополітичною ситуацією, що склалася в Європі й світі, яка характеризується глобалізацією економічних і соціальних процесів, зближенням народів і розширенням їх міжкультурної взаємодії.

Білінгвальне навчання може розглядатися як один із соціально-педагогічних способів розв’язання  протиріч сучасного культурного розвитку країн і народів, оскільки воно виступає не тільки альтернативним способом вивчення іноземної мови, але й містить значний потенціал полікультурного виховання молоді.

Іноземна мова сьогодні застосовується усе більше не як засіб комунікації, а як інструмент пізнавальної й професійної діяльності. Незважаючи на те, що вивченню іноземної мови в сучасній школі приділяється значна увага, іноземна мова як навчальний предмет залишається ізольованою від змісту освіти. Іноземна мова мало використовується для отримання спеціальних знань.

Необхідність теоретичного осмислення світового досвіду білінгвального навчання посилюється у зв'язку із процесами глобалізації науково-педагогічного знання й інтернаціоналізації вищої й середньої освіти. Особливу роль здобуває білінгвальне навчання як технологічна і методична база процесу інтернаціоналізації вищої освіти в руслі Болонського процесу. Незважаючи на це, білінгвальні програми не отримали широкого поширення в масовій практиці вузів, дотепер не розроблені державні стандарти, що визначають змістовні й організаційні рамки білінгвального навчання у вищій школі, невирішеним продовжує залишатися питання про підготовку для білінгвальних шкіл і курсів педагогічних кадрів, що поєднують спеціальну, мовну й міжкультурну компетенції. Як свідчить світовий досвід білінгвізму, аналогічні проблеми є типовими й для освітніх систем багатьох країн.

Білінгвальне навчання може реалізувати свій педагогічний потенціал серед учнів, що навчаються в полікультурному просторі, й прилучати їх до зразків і цінностей вітчизняної й світової культури засобами рідної й іноземної мов в тому випадку, якщо буде створений комплекс організаційно-педагогічних умов, що дозволяють використовувати іноземну мову як засіб освоєння предметного змісту спеціальних дисциплін, засвоєння культурно-історичного й соціального досвіду різних країн і народів.

Становлення системи безперервного білінгвального навчання, що відображає логіку інтеграційних процесів у різних країнах світу, може стати перспективним напрямком світової педагогічної практики.

Розроблені теоретичні основи білінгвального навчання  розкривають особливості процесу цілеспрямованої, педагогічно організованої соціалізації індивіду, забезпечують освоєння учнем зразків і цінностей світової культури засобами рідної й іноземної мов.

Науково обґрунтована система безперервного білінгвального навчання в контексті інтеграційних процесів у світовому і європейському культурно-освітньому просторі забезпечуює поетапне, поступове, якісне ускладнення цільового, змістовного компонентів освітнього процесу, а також перехід від більш простих до більш складних моделей білінгвального навчання.

Виділені й теоретично обґрунтовані різні типи білінгвального навчання на основі дослідження цілей і контекстних умов розвитку педагогічного аспекту білінгвізму в освітніх системах різних країн.

Розроблені дидактико-методичні основи білінгвального навчання, що включають:

- моделі білінгвального навчання, що показують співвідношення рідного й іноземного мов;

- сукупність загальнодидактичних і спеціальних методів і засобів білінгвального навчання;

- освітні результати, представлені як синтез мовної, предметної й міжкультурної компетенцій;

- дидактико-методичні підходи до змісту білінгвального навчання в школах і вузах різних країн світу.

Досвід реалізації концепції білінгвального навчання в Європі може бути досліджений на прикладі білінгвальних шкіл Німеччини, які здійснюють освітній процес в умовах відсутності природнього іншомовного середовища. Аналіз стану білінгвального навчання в Німеччині свідчить про стійку тенденцію росту популярності ідей білінгвізму серед учнівської молоді, що відбилося не тільки на загальному збільшенні числа відповідних шкіл, класів і курсів практично у всіх федеральних землях, але й на розширенні спектру впровадження білінгвізму в навчальні заклади різного типу, включаючи школи й вузи.

Основними спонукальними мотивами учнів і їх батьків при виборі білінгвальних курсів у німецьких школах є: отримання учнями європейської компетентності, розвиток комунікативних здібностей, отримання кращих шансів для подальшого навчання й професійної кар'єри, країнознавчих знань і розуміння країни-партнера, досягнення гнучкості й мобільності.

Аналіз навчальних програм з предметів, що досліджуються у білінгвальному режимі, показав, що всі вони відповідають вимогам державних стандартів. Разом з тим, при відборі змісту особливий акцент робиться на вивченні країнознавчого матеріалу, отриманні поглиблених знань про державно-політичний устрій, економіку, культуру, природу, охорону навколишнього середовища країни, мова якої вивчається. При цьому учні долучаються до порівняльного аналізу культурних традицій, до рефлексії реалій власної країни з позицій європейських сусідів, до критичного ставлення до забобонів, до подолання стереотипів, до різноманітних форм «навчання без  меж», до розуміння значення «європейського параметру» для співіснування й взаємодії людей.

Вивчення особливостей організації навчального процесу дало можливість виділити в якості пріоритетних відкритий тип білінгвального навчання, що допускає використання іноземної мови як засобу знайомства зі світом і діалогу культур; порівняльний дидактико-методичний підхід до відбору змісту; модель, що свідчить про високий рівень мовної компетенції учнів; розвиваючі (діалогічні) методи, що забезпечують високий рівень взаємодії вчителя й учня на партнерській основі, активізацію пізнавальної діяльності учнів, розвиток їх самостійності за допомогою «солідарних дій» у процесі спільної роботи над поставленими навчальними завданнями.

Аналіз отриманих даних дозволив зробити висновок про досить високу результативність білінгвального навчання в школах Німеччини, тому що в процесі його реалізації досягається високий рівень мовної, предметної й міжкультурної компетенцій, що забезпечує випускникам білінгвальних шкіл і класів більш високі шанси для їхнього подальшого життєвого й професійного становлення.

Для розкриття педагогічного потенціалу білінгвального навчання й подолання негативних побічних ефектів, пов'язаних з його введенням в освітню практику вищої школи, повинен бути створений комплекс організаційно-педагогічних умов, що забезпечує результативність білінгвальних освітніх програм: організація навчально-наукових підрозділів, відповідальних за розробку й реалізацію таких програм; ціннісно-значеннєве узгодження з іноземними партнерами стратегії білінгвального навчання; розробка білінгвальних словників і довідників, що дозволяють сформувати категоріально-понятійний апарат; учбово-методичне забезпечення, що включає автентичні навчальні матеріали й посібники; залучення до реалізації програм закордонних фахівців та ін.

Білінгвальне навчання, будучи дієвим технологічним інструментом реалізації процесів глобалізації, інтеграції й інтернаціоналізації вищої освіти, сприяє зняттю бар'єрів у міжкультурній взаємодії вузів, підвищенню конкурентоспроможності їх випускників на ринку праці, всебічному професійно-особистісному розвитку викладачів і студентів як активних учасників міжкультурного діалогу. Особливе значення набуває міжнародна проектно-грантова діяльність у вищій школі, важливим компонентом якої є проектування білінгвальних освітніх програм для підготовки фахівців різного профілю, що поєднують предметну, мовну й міжкультурну компетенції. Такі програми, призначені для вузівського й постдипломного етапів безперервного білінгвального навчання, носять як предметний, так і міждисциплінарний характер, відповідають національним і міжнародним стандартам, сприяють формуванню єдиного світового і європейського освітнього простору.

Таким чином, концептуальні основи білінгвального навчання у вітчизняній і закордонній педагогіці представлені:

- теоретичним обґрунтуванням білінгвізму як міждисциплінарного феномену, педагогічними характеристиками якого виступають категорії білінгвального навчання й полікультурного виховання;

- сукупністю теоретико-методологічних підходів, що дозволяють розкрити сутність білінгвального навчання, визначити характеристики його провідних типів (аккультураційного, ізоляційного, відкритого), а також виявити загальне одиничне й особливе в розвитку даного феномену в освітніх системах різних країн світу;

- провідними ідеями становлення білінгвального навчання (відкритість і альтернативність), що дозволяють осмислити тенденцію й динаміку його розвитку в руслі глобалізації, інтернаціоналізації вищої й середньої освіти;

- дидактико-методичними основами безперервного білінгвального навчання, що є формою відбиття інтеграційних процесів в освіті;

- теоретичним осмисленням результатів реалізації білінгвальних освітніх програм і проектів, що відображають нову якість середнього й вищої освіти.

Розробка концептуальних основ і різнобічний аналіз практики їх реалізації в різних країнах світу дозволили зробити наступні узагальнюючі висновки.

1.      Як показало дослідження, аналіз різних підходів до сутності двомовності, здійснений на основі міждисциплінарного синтезу різних наукових дисциплін дозволяє трактувати білінгвізм як багатоаспектний феномен, що допускає співіснування, взаємний вплив і взаємодію двох мов у природньому або штучному двомовному середовищі, у якому індивіди й соціальні групи володіють цими мовами в однаковій або різній мірі.

Найпоширенішою формою білінгвізму в освітніх закладах різних країн світу при відсутності природнього мовного середовища є груповий штучний координований білінгвізм із домінантною системою рідної мови, що поетапно трансформується в сполучений білінгвізм, що допускає вільне володіння рідною і іноземною мовами.

Педагогічний аспект білінгвізму полягає в розробці теорії й практики білінгвального навчання й допускає розв'язок цілого комплексу освітньо-виховних завдань, спрямованих на знайомство з цінностями світової й вітчизняної культури засобами рідної й іноземної мов.

2. Теоретичний аналіз білінгвального навчання як системотворчої педагогічної характеристики міждисциплінарного багатоаспектного феномену білінгвізму, заснованої на концептуальних ідеях відкритості й альтернативності, дозволяє визначити даний феномен як:

- вид відкритого навчання у світовому міжкультурному просторі, який має значні педагогічні можливості полікультурного виховання учнів, їх залучення до цінностей вітчизняної й світової культур засобами рідної й іноземної мов;

- альтернативний шлях освоєння предметного змісту спеціальних дисциплін, при якому іноземна мова стає засобом знайомства зі світом, засвоєння культурно-історичного й соціального досвіду різних країн і народів.

3. Розкриттю концептуальних основ білінгвального навчання сприяє сукупність теоретико-методологічних підходів: системн, що розглядає білінгвальне навчання як системну цілісність, що акумулює й інтегрує на узагальненому рівні досвід національних освітніх систем; дозволяє проаналізувати розвиток білінгвального навчання в різних мовних середовищах, що відображають особливості контекстних умов; культурологічний діалог, що розглядає культуру як філософію навчання, що визначає стиль мислення й життєдіяльності індивіда.

Філософсько-культурологічні підстави білінгвального навчання (діалогічність і визнання культурного плюралізму), а також культурологічні принципи, покладені в його основу (діалог культур, эмпатійне розуміння й толерантність, культурна рефлексія ціннісного самовизначення й особистісної активності в полікультурному просторі) дозволяють розглядати білінгвальне навчання як значимий педагогічний і культурологічний феномен, що виходить за рамки національних освітніх систем, що й має універсальне значення для розвитку культури й освіти в різних країнах світу.

4. Аналіз світового досвіду білінгвального навчання показує можливість теоретичної розробки й практичної реалізації системи безперервного білінгвального навчання, що допускає поетапне, поступове, якісне ускладнення цільового, змістовного й операційного компонентів освітнього процесу, перехід від більш простих до більш складних моделей білінгвального навчання. Основними характеристиками безперервного білінгвального навчання є: відкритість і гнучкість; послідовність, стадійність, наступність змісту, форм і методів, які забезпечують досягнення сукупність компетенцій ( насамперед мовної, предметної й міжкультурної); комбінація вертикальної й горизонтальної інтеграції; наявність комплексу освітніх установ, що забезпечують організаційну й змістовну єдність і наступність усіх ланок білінгвального навчання.

Як показало дослідження, розвиток безперервного білінгвального навчання є формою відбиття інтегративних тенденцій у світовій культурі й освіті, коли в сучасному суперечливому полікультурному й багатомовному світі створюється система, що має відкрите гетерогенне внутрішнє й зовнішнє середовище. Способи внутрішньосистемної інтеграції варіативні: від аддитивного сполучення факультативних компонентів безперервного білінгвального навчання, до створення комплементарних білінгвальних комплексів. Ці комплекси вирішують складні багатоаспектні завдання білінгвального навчання й полікультурного виховання, здійснюючи певну систему взаємозв'язку між окремими компонентами, що вступають у взаємодію, це дозволяє виділити різні модифікації білінгвальних комплексів.

5. Розкриті змістовні й процесуальні аспекти організації білінгвального навчання в різних країнах. У якості результатів білінгвального навчання розглядаються досягнення синтезу предметної, мовної і міжкультурної компетенцій, що сприяє підвищенню якості загальної й професійної підготовки випускників школи й вузу, усвідомленому вибору ними професійних і життєвих перспектив. Досягнення освітніх результатів пов'язане із цілеспрямованою актуалізацією дидактичного потенціалу безперервного білінгвального навчання, яка здійснюється за рахунок:

- продуктивного впровадження білінгвально-дидактичного компоненту в навчальні плани й освітні програми шкіл і вузів; 

- вичленовування змістовно-релевантних ліній у навчальних програмах;

- поетапного переходу від більш простих моделей, що відбивають співвідношення рідної й іноземної мов на білінгвальних заняттях (дублююча й аддитивна моделі) до більш складних (паритетна, що й витісняє);

- пріоритетного використання розвиваючих і відкритих загальнодидактичних і спеціальних методів білінгвального навчання.

6. Білінгвальне навчання у середній і вищій школі розбудовується в контексті провідних тенденцій - глобалізації, інтеграції й інтернаціоналізації й може розглядатися як релевантний інструмент трансляції універсальної культури й одночасно як педагогічний засіб діалогу різноманітних національних культур, що здобуває глобальний зміст. У цьому плані білінгвальне навчання виступає як різновид глобальної освіти, під якою розуміється процес навчання й виховання, що має яскраво виражену полікультурну й інтерсоціальну спрямованість, звернену до цінностей світової культури.

Білінгвальне навчання стає надійною технологічною й методичною базою інтернаціоналізації вищої освіти в руслі Болонского процесу, і, виходячи з його цілей, сприяє академічній мобільності студентів, підвищує їхню професійну компетентність, допомагає зняттю бар'єрів у міжкультурній взаємодії й, в остаточному підсумку, сприяє формуванню єдиного світового і європейського простору.

7. Сучасна освітня реформа, спрямована на досягнення високої якості загальної й професійної освіти, вимагає осмислення й освоєння багатьох альтернативних педагогічних ідей, які реалізуються сьогодні у світовій освітній практиці. Процес освоєння таких ідей повинен здійснюватися не шляхом їхнього прямого запозичення з педагогічного арсеналу інших країн, а шляхом розвитку того безцінного творчого потенціалу, яким, поза всяким сумнівом, є багато напрямків світової педагогіки і який є головною умовою прогресу як освіти, так і суспільства в цілому.

До таких напрямків, по праву, можна віднести й білінгвальне навчання, головна цінність якого полягає в його філософсько-педагогічних підставах: терпимості до інакомислення, відмові від утворених стереотипів, прагненні до загальнопланетарного обміну цінностями й ідеями, діалогу культур, інтеграції в єдиний світовий культурно-освітній простір.

8. Сприятливий прогноз розвитку білінгвального навчання можливий при дотриманні ряду соціально-політичних і організаційно-педагогічних умов:

- посилення процесів міжкультурної інтеграції й прагнення до транснаціонального соціально-економічного й культурного обміну в рамках європейського й світового співтовариства;

- здійснення мовної освітньої політики, що сприяє поширенню білінгвального навчання як альтернативного шляху вивчення іноземної мови й прилучення до спеціальних знань;

- сприяння держави й суспільства в створенні багаторівневої системи безперервного білінгвального навчання на змістовному й інституціональному рівнях;

- підготовка в системі вищої педагогічної освіти фахівців в області білінгвального навчання, що поєднують предметну і мовну компетенції, що також володіють знаннями викладання окремих предметів або предметно-тематичних блоків у білінгвальному режимі;

- формування великого фонду учбово-дидактичних і контрольно-діагностичних матеріалів, необхідних для проведення білінгвальних занять;

- створення системи науково-методичного супроводу й підвищення кваліфікації педагогів, що працюють у білінгвальних школах і класах.

Випереджаюча освіта – це освіта, в якій учень відкритий навчанню, вчиться без підганянь і перевантажень! Освіта - це, перш за все, сфера розвитку свідомості - мислення і діяльності людей. Змістом освіти є форми мислення, а не таблиця множення.

Людина та її свідомість - в центрі освітнього процесу. Людина, що опанувала своєю свідомістю – свідомо опановує предметними знаннями. Найважливіша вимога сьогодення - це вимога випереджаючого розвитку. Людина перебуває в процесах підготовки «садок – школа – вищий навчальний заклад» так довго, що за цей час суспільство тричі встигає змінитися. Змінюють не тільки професії, а й світогляд, життєві уклади. Виходить - готували до одного, а життя вже абсолютно інше. Випереджаючу освіту передбачає влаштовано зовсім інакше. Тут не готують до життя, а живуть і творять своє життя, тому завжди знають - до чого треба бути готовим.

Величезний інтерес у суспільстві сьогодні проявляється до нових знань. Випереджаюча освіта – це процес розвитку геніїв. Випереджаюча освіта не відгороджує учнів від реального життя, а включає це життя у свої уроки, позаурочну діяльність, створюючи єдине поле громадського виховання не тільки учнів, а й усіх учасників освітнього процесу. У результаті йде комплексне, системне виховання громадянина не тільки в школі, а й поза її межами.

Як зазначав провідний спеціаліст ЮНЕСКО Раджа Рой Сингх, "…у процесі освіти ми вчимося у минулого, намагаючись відтворити й відновити його: настав час учитись у майбутнього, випереджаючи його… Зміни в освіті мають бути сфокусовані на якісні трансформації змісту і форми".

 Школа-це загальноосвітній навчальний заклад, який здійснює навчання і виховання особистості. Виховання - це вплив суспільства (школи) на людину. Отже, першочергове завдання школи - сформувати гармонійну особистість.

Найбільш яскраво характер освітніх цілей майбутньої школи виражається в моделі її випускника, яка буде «результатом» навчання й виховання».

Наші діти – це люди нового покоління, іншого інформаційного суспільства. Ми бачимо, що поступово ключові освітні компетенції перетворюються в засоби розвитку особистих якостей й особистих значень учнів.

{C}{C}{C}{C}{C}

Освіта виходить на нову ступень.

Найбільш яскраво характер освітніх цілей сучасної школи виражається в моделі її випускника, яка представляє «результат навчання й виховання в учні».

Наша школа орієнтується на формування високоосвітньої, ініціативної й суспільно активної   особистості, яка спроможна саморозвиватися, творчо реалізувати себе у різноманітних сферах сучасного суспільства, збагатити процес реформування нашого суспільства, збільшити інтелектуальний потенціал країни, відновити духовну культуру.

Ідеальна модель випускника школи – це носій національних й загальнолюдських традицій, почуттів патріотизму, любові до батьківщини, високих моральних цінностей.  Випускник – людина, для якої цінностями є Доброта (вміння співчувати, бажання допомогти людям), Істина (вміння об’єктивно оцінити отриману інформацію, довести свою точку зору, що зробить його вільним у виборі шляху), Почуття обов’язку до своїх корінь (до дому, школі, своїй країні).

Випускник школи – це освітня, інтелектуально розвинена людина, їй притаманна широка ерудиція, висока якість знань й розуміння життя, її хід, її потреби, він в любий момент може проявити себе, дійсним, виразним, чуйним до чужого лиха. Це толерантна людина.

Випускник школи це соціально зріла, активна й демократична особистість, вільна в виборі, відповідальна за свої дії, їй притаманно почуття честі та гідності, це законослухняний  громадянин, патріот своєї Батьківщини, який поважає й цінує свої традиції, звичаї, культуру. Він достатньою мірою підготовлений до майбутнього подружнього життя, знає обв’язки батька й мати.

Головним положенням в даному образі, відповідно до пріоритетних напрямів школи, є сформована мотивація навчання в постійному отриманні знань, необхідних для продовження освіти і успішної соціалізації в майбутньому. Тобто, випускник нашої школи – це особа, готова до соціального, професійного і цивільного самовизначення; стійка в складних соціально-економічних обставинах і змінній політичній реальності сучасного українського суспільства.

Випускник школи – це людина освічена, яка самостійно добуває знання, готова до ухвалення етично виправданих рішень.

• Яка усвідомлює різноманітність життєвих цінностей (свобода, співпраця, пошана іншої особи), власну самоцінність.
• Яка уміє здійснювати вибір; жити і працювати в різновіковому колективі.
• Здатна планувати своє життя відповідно до цілей, ухвалювати рішення.
• Яка має життєвий досвід діяльності в групі: під керівництвом, самостійно, в парі, з книгою, з документами, з приладами, комп'ютером.

Основні характерні орієнтири особистості випускника

Незалежна особистість. Особистість, що має високий рівень самосвідомості, громадянськості і самодисципліни. Яка поважає себе, усвідомлює свою цінність і визнає цінність іншої особистості, здатна нести відповідальність перед собою і суспільством.

Гуманна особистість – проявляє милосердя, доброту, здібність до співчуття, співпереживання, терплячість і доброзичливість. Готова надати допомоги, прагне до світу і розуміє цінність людського життя.

Духовна особистість – має потребу до пізнання і самопізнання і рефлексії, має потребу в красі і спілкуванні.

Творча особистість – володіє розвиненими здібностями, знаннями, уміннями, навичками, розвиненим інтелектом.

Практична особистість – знає основи комп'ютерної грамотності, професійної підготовки, має естетичний смак, гарні манери, знає і поважає Конституцію і закони країни. Прагне до фізичної досконалості, є прихильником здорового способу життя.

{C}I.        Рівень освіченості, сформованості ключових компетентностей, необхідних для подальшої професійної освіти, успішної трудової діяльності:

{C}1.     Опанував всі освітні програми по предметах учбового плану.

{C}2.     Опанував поглиблено учбові програми по предметам: французька мова,

{C}3.     Опанував зміст навчання на рівні, здатному забезпечити успішне навчання в установах початкової, середньої і вищої професійної освіти.

{C}4.     Оволодів основними загальноучбовими уміннями і навичками, необхідними для подальшої професійної освіти і успішної трудової діяльності:

{C}o    основними уявними операціями: аналізу, синтезу, порівняння, конкретизації, абстрагування, узагальнення, систематизації, класифікації, робити висновки, умовиводи;

{C}o    навичками планування, проектування, моделювання, прогнозування, дослідницької, творчої діяльності;

{C}o    трудовими уміннями і навичками, навиками самозбереження в екстремальних ситуаціях;

{C}o    основами сприйняття, обробки, переробки, зберігання, відтворення інформації; інформаційними технологіями, пов'язаними з прийомом, передачею, читанням, конспектуванням інформації, перетворенням інформації; массмедійнимі, мультимедійними, Інтернет технологіями;

{C}o    основами комп'ютерної грамотності, технічного обслуговування обчислювальної техніки;

{C}o    оволодів уміннями і навичками саморозвитку, самоудосконалення, саморегуляції, особистої і наочної рефлексії, значення життя, професійного розвитку;

{C}o    оволодів навичками мовного розвитку, культурою рідної мови, поглибленим володінням іноземною мовою.

{C}II.        Рівень ключових компетенцій, пов'язаних з фізичним розвитком і зміцненням здоров'я:

{C}o    Оволодів знаннями і уміннями здоров’язбереження:

а) знання і дотримання норм здорового способу життя;

б) знання небезпеки куріння, алкоголізму, токсикоманії, наркоманії, Сніду;

в) знання і дотримання правил особистої гігієни;

г) знання особливостей фізичного, фізіологічного розвитку свого організму, типи нервової системи, особливостей темпераменту, добового біоритму і т.д.

д) знання і володіння основами фізичної культури людини.

{C}III.            Рівень сформованості ключових компетенцій, пов'язаних з взаємодією людини і соціальної сфери, людини і навколишнього його світу.

{C}o    Володіння знаннями, уміннями і навичками соціальної взаємодії з суспільством, спільністю, колективом, сім'єю, друзями, партнерами;

{C}o    Володіння уміннями і навчиками співпраці, толерантності до іншого (раса, національність, релігія, статус, роль, стать), погашення конфліктів;

{C}o    Володіння основами мобільності, соціальної активності, конкурентоспроможності, уміння адаптації в соціумі;

{C}o    Володіння знаннями, уміннями і навичками спілкування (комунікативна компетентність);

{C}o    Основи усного і письмового спілкування, діалог, монолог, породження і сприйняття тексту, знання і дотримання традицій, етикету; культури спілкування, іншомовне спілкування, ділове листування, особливості комунікації з різними людьми.

{C}o    Знання і дотримання має рацію і обов'язків громадянина; виховання свободи і відповідальності людини, упевненості в собі, власної гідності, громадянського обов'язку, самоконтролю в своїх діях, відчуття патріотизму до своєї Батьківщини, малої Батьківщини, гордості за символи держави (герб, прапор, гімн).

{C}IV.        Рівень сформованості культури людини

{C}o    Знання цінностей живопису, літератури, мистецтва, музики, науки, виробництва;

{C}o    Знання історії цивілізації, власної країни, релігії;

{C}o    Володіння основами екологічної культури;

{C}o    Знання цінностей побуту.

Стосовно вибору предметів для двомовного викладання – єдиного рішення немає.

Відкритим питанням для багатьох дослідників білінгвізму залишається таке: з якого віку, з якого класу починати вивчення іноземних мов? У багатьох країнах (Німечинні, Швейцарії, Австрії, Україні) вивчення іноземних мов розпочинається ще в дитячому садку.

Як свідчать результати психолого-педагогічних досліджень з проблем білінгвального навчання в зарубіжних країнах, чим нижчим є рівень розвитку рідної мови на початку навчання дитини, соціальний статус батьків та їх освіта, там пізніше необхідно запроваджувати другу мову. І, навпаки, за сприятливих умов нерідну мову необхідно запроваджувати якомога раніше.

Важливим є також питання щодо інтенсивності вивчення іноземних мов. У багатьох білінгвістичних школах навчання розпочинається так званим «нульовим роком» (Nulljаhr), під час якого учні займаються виключно іноземною мовою: вони готуються до вивчення навчальних предметів на іноземній мові. Щотижнева кількість уроків іноземної мови становить 20-23. До кінця навчального року їх кількість становить загалом 720. Після цього кількість годин іноземної мови скорочується. Вона становить 5 мовних уроків (у деяких випадках 10), це означає загалом 180 годин на рік.

Аналіз досліду білінгвального начвання у країнах Європи свідчить про те, що:

{C}1.     Іноземні мови повинні засвоюватися дитиною свідомо.

{C}2.     Навчання потрібно підпорядкувати комунакативній меті.

{C}3.     Різний підхід до навчання декількох іноземних мов у країнах Європи полягає в:

{C}-         різному віці, з якого починають вивчати першу та другу іноземну мову;

{C}-         ролі рідної мови при навчанні іноземної мови;

{C}-         технології вибору другої мови;

{C}-         різній кількості годин, яка відводиться щотижнево на вивчення іноземної мови;

{C}-         різноманітності двомовних програм навчання іноземних мов (програма збагачення – імерсія, перехідна програма та програма збереження мови тощо).

Білінгвальна система викладання іноземних мов може бути різною в регіонах однієї країни, чи навіть в різних школах одного регіону.

До основних психолого-педагогічних умов ефективного вивчення декількох іноземних мов належить:

{C}1)    правильний вибір віку, з якого учень починає вивчати іноземні мови;

{C}2)    достатня кількість уроків іноземної мови;

{C}3)    заняття в невеликих групах;

{C}4)    раціональний розподіл навчального матеріалу;

{C}5)    раціональний вибір навчальних посібників;

{C}6)    заохочення  учнів до вивчення іноземних мов.

Розпочаті на початку нашого століття дискусії стосовно переваг та недоліків двомовності дітей ще не завершені. Виникає багато питань щодо особливостей методики білінгвального навчання іноземних мов.

Середня школа № 126 працює як спеціалізована школа з поглибленим вивченням французької мови з 1993 року. За цей час в школі був створений научно – методичний комплекс по вивченню французької мови.

Вирішилась проблема з підручниками по білінгвальним предметам. Наші вчителі приймали участь в створені програм і підручників.

Всі вчителі французької мови і білінгвальних дисциплін пройшли неодноразово стажування у Франції.

При підготовці до уроків вчителя - предметники використовують сайти французького міністерства освіти.

Школа неодноразово проводила семінари для директорів шкіл України з білінгвального навчання.

Щонайменше 2 рази на рік вчителя – предметники і французької мови є слухачами мовних семінарів, які проводять викладачі і методисти Франції.

Вже сім років школа співпрацює з товариством обмінів Франція – Україна. За цією програмою щорічно до 20 учнів відвідують Францію з метою мовного стажування.

Для розвитку мовного спілкування школа запровадила програму Twinning і разом з багатьма школами Європи створює і приймає участь у різних дитячих проектах. Цього року наші учні разом з викладачем хімії Ситнік А. їдуть до Бельгії, як переможці одного з проектів.

За ці роки школа має 37 призерів Всеукраїнської олімпіади з французької мови. До 90% випускників отримують дипломи французького міністерства освіти. Дуже багато учнів працюють у різних міжнародних фірмах як в Україні, так і за кордоном.

Ми ніколи не мали проблем з набором дітей до 1 класу.

Вся ця робота дозволяє нам досягти основної мети нашої школи: формування особистості громадянина незалежної української держави, її повноцінного розвитку і професійного становлення, прищеплення духовних цінностей українського і французького народів, ознайомлення з надбанням багатовікової історії двох народів, розвитку співдружності між українським і французьким народами і інтеграції до наукової і професійної спільноти Європи.